«Ні, я жива, і буду вічно жити»
Є люди, як свічки, -
Згоряють і відходять в небуття.
Є люди, як зірки, -
Горять і світять все життя.
Та ні, це не зірки холодні, мертві,
Вони – сонця, засвічені у небі,
Які горять й обігрівають все
І не згасають, і не згаснуть…
Леся Українка…Це ніжне й дзвінке ім’я належить до найвеличніших імен нашого народу. Псевдонім Лариси Петрівни Косач твердо і назавжди зафіксований у пам’яті кожного українця, і не тільки українця. Леся належить усім, бо її творчість зіткана з різних мотивів світової культури.
152 роки тому в зимовий день 25 лютого на нашій українській землі, на Волині, народилася хороша-прехороша дівчинка Лариса. Синьоока, білява дівчинка з душею гордою і ніжною, серцем лагідним і чистим характером сильним, волею незламною. Мама називала її Лесею.
Леся Українка прожила хоч і коротке, проте надзвичайно цікаве життя – життя сповнене любові, добра, сили волі, мужності і краси. Тому недаремно її твори користувалися і користуються надзвичайною популярністю. Вона добре знана не лише у нашій країні, але й закордоном. Леся – неповторна. Її життя – це подвиг митця, один з тих подвигів, що підносять людину в очах сучасників, роблять її зіркою в очах нащадків.
Свято приурочене 152-річниці з дня народження Лесі України "Хотіла б я піснею стати..." провели вчителі мови та літератури закладу.
а