Як говорить історична довідка, ще на початку 60-х років Російська імперія стояла на порозі кардинальних змін та зрушень в освітній сфері. З одного боку, самодержавство розуміло, що чим нижчий рівень освіти народу, тим простіше ним управляти за допомогою централізованого бюрократичного апарату, з іншого — розпочата модернізація суспільства зумовлювала гостру потребу у високоосвічених, кваліфікованих робітниках та піднесення загального освітнього та культурного рівня народу, оскільки тільки за таких умов можна було масово запровадити новітню техніку, передові технології, більш ефективні форми організації праці. Під тиском цих обставин царизм 1864 р. проводить освітню реформу, суть якої полягає у створенні єдиної системи освіти.
Але ввесь драматизм ситуації полягає у тому, що дуже часто питання відкриття навчальних закладів вирішувала не держава, а меценати. Саме таким чином у 1870 році в Озерянах, за сприяння поміщика Іваненка, відкрилась перша церковно-приходська школа.
Мета цього освітнього закладу полягала у навчанні учнів Закону Божого, читання, письма та чотирьох дій арифметики. Навчальний процес здійснювався російською мовою, а щодо молитов, то викладання велось церковнослов'янською.
У школі навчалося близько 30 учнів . Навчання було трирічним . Закон Божий викладав піп Парифон Семенович Никифоров . Першими вчителями були Лукашевич Микола Олександрович та його дружина Ніна Пилипівна та Іван Лукич Холод . Урок починався з молитви перед іконою , яка висіла в класі. Щонеділі вчителі водили дітей до церкви молитись , а перед великими святами - говіти.
Дисципліна в школі була сувора За спізнення на урок учні стояли на колінах , а за найменшу провину їх били різками .
1909 року було відкрито ще один навчальний заклад – земську школу (дод. 1). Вона мала один поверх і сім навчальних кімнат. Навчальні програми особливих змін не зазнавали. Досить характерним є те, що до фізичних покарань звертались все рідше. Щодо мови викладання – то знову ж вона була російською. Цьому сприяла русифікаторська політика царського уряду.
На той час близько 70% жителів села були неписьменними . Після революції 1917 року в селі було організовано кілька пунктів по ліквідації неписьменності . Їх називали „Школа освіти дорослих”. В ліквідації неписьменності велику роль відіграли вчителі Фещенко Гуня Наумівна , Малиновська Ольга Костянтинівна та грамотні комсомольці села, зокрема Бондаренко Костянтин Васильович . В 1926 році було запроваджено загальне обов’язкове чотирирічне навчання, було заборонено викладання Закону Божого та фізичні покарання школярів .
Не оминула село репресивна політика комуністів щодо релігії. У 1930 році було ліквідовано церковно-приходську школу, а в її приміщенні було утворено лікарню, яка проіснувала до 1989 р.
На даний момент, на жаль, від старого приміщення не лишилось і сліду. Річ у тім, що свого часу постало питання про розширення місцевого кладовища, а стара будівля заважала вирішенню цієї проблеми.
Натомість було відкрито новий навчальний заклад – у 1938 р., після закриття церкви побудованої все тим же поміщиком Іваненком у 70-х рр.. ХІХ ст. і повною її руйнацією, звели нове двоповерхове приміщення школи (дод. 2). Реакція населення була неоднозначною: з одного боку поширення освіти мало позитивні відголоси, але більшість не підтримували місце розташування навчального закладу. Річ у тому, що на території колишнього храму існувало при церковне кладовище, яке було зрівняне з землею, а останки померлих, які викопали при будівництві пришкільних будівель, належним чином не перепоховали.
Нове приміщення мало більше можливостей: збільшилась кількість навчальних кабінетів, покращилась навчально-матеріальна база, тим більше в цей період освіта набула масового характеру. До 1941 року в школі навчалося 200 учнів . Директором школи був Бенза Микола Петрович
.
У вересні 1941 року село захопили фашисти . Частина молоді була вислана до Німеччини . Колишні учні школи пішли на фронт, та у партизанський загін , серед них були Сарана В.О., Шкут А.Г., Федосенко Я.Г., Борщ В., а Борисенко Є. та Бортник О. були зв’зковими у партизан . Два роки в приміщенні колишньої земської школи був німецький госпіталь, а у новій – німецький поліцейський штаб зв’язку. Навчання, відповідно, не велося. І тільки після звільнення села від фашистів 18 вересня 1943 року, школа повернулась до життя. Власними силами батьки , вчителі та діти прибрали приміщення школи . Навчання в школі відновилося , хоча дуже тяжко було навчатись без зошитів, підручників та необхідного обладнання.
В 1945 році в школі вже навчалося 140 учнів . Директором школи була Підгорна Ганна Митрофанівна . Педколектив налічував 11 учителів.
В 1946 році Озерянська школа випустила перший випуск сьомого класу. А вже в 1952 році в школі відкрили восьмий клас. До восьмого класу вступали учні Озерянської школи та ближніх сіл Мирне , Щаснівка та Майнівка. Приміщення колишньої земської школи було віддане для навчання початкових класів.
В 1955 році директором школи був Ізбенко М.С. В школі навчалося до 500 учнів . Педколектив налічував 18 вчителів . Навчання проводилось у дві зміни. При школі був інтернат для дівчат із сіл Щаснівка та Майнівка .
На уроках учням прививали любов до праці, створюючи умови для професійно-технічного навчання. Діти допомагали на роботах в полі обробляючи цукровий буряк, картоплю, доглядали за зерновими культурами.
У 1990-х., коли криза охопила всю країну, не оминула вона і наше село: колгосп доживав свої останні роки, на маючи можливості надавати підтримку школі, а державі, в свою чергу, також було не вигідно утримувати два приміщення, і 1995 р. початкову школу було переведено до приміщення старшої. Дещо пізніше - у 2002 році, у тому приміщенні було облаштовано приміщення церкви.
Але і це не вирішило всіх проблем: двоповерхова будівля була в аварійному стані, шматки штукатурки зі стелі відпадали прямо на уроках, система опалення також була застарілою, а останньою краплею став обвал цегли зі стіни лицьової стіни, коли дивом ніхто не постраждав. Після закриття приміщення було повністю зруйноване.
У 2002 році приміщення було закрито, хоча сама школа як установа продовжувала існувати. Спочатку навчання велось у другу зміну в Бобровиці, яка знаходиться за 10 км від Озерян. В таких умовах учні провчились два роки, після чого, 2004 року, почали навчатись у першу зміну в с. Вороньки (за 8 км). Тим часом велось будівництво нового навчального приміщення, і 11 січня 2005 року 140 учнів сіли за парти нової школи.
На сьогодні у школі навчаються 138 дітей. Навчально-виховний процес забезпечують 19 педагогів. Школа має власний спортивний зал, комп’ютерний клас, їдальню… З новим приміщенням прийшли і перші здобутки: у 9 касі навчається чемпіонка України з важкої атлетики, учні здобувають перемоги на районних етапах з між предметних олімпіад, є призерами обласних етапів.
